Вірш марганецького поета, прозаїка, голова Марганецького міського літературного об’єднання “Віра” Анатолія Олексійовича Антоненка.
ПАМ’ЯТЬ ПРО ГРУБКУ
Хмизу побачив купку –
Хтось як штрикнув між пліч:
Враз пригадалась грубка,
Тепла лежанка, піч,
Вечір грудневий ранній,
Віхола б’є в вікно…
Скресло в душі бажання –
Піч затопити знов.
Мамо моя, голубко!
Знову прийшла зима.
Добре було б до грубки
Сісти і подрімать.
Але сьогодні, мамо,
Стільки у світі змін!
Бавляться ще дровами,
Та це не піч – камін.
Грубка і теплий комин
Зараз – минулий час.
В мене – «Берета» вдома,
І не вугілля – газ.
Але та пам’ять: спека,
В вікнах відтало скло…
Ой, та яке ж далеке
Те, що ось–ось пройшло!
В темряві – світла цівка,
Грає на стелі зблиск.
Піч, земляна долівка,
Пахне морозом хмиз.
Спека – то з вечора. Вранці
В хаті вже знов зима.
В сінях – немов на ганці,
Наче й топив дарма.
Добре було з вугіллям-
Тихо горить – добу,
Жевріє там повільно…
Бач, я про що забув:
Кукурудзиння, курай, солома.
Вугіль – це вже коли!
Це вже недавній спомин.
Ще кизяки. Малим
Мусив ходить, збирати
«Коржики» з під корів-
Ними топили хату.
Ловко кизяк горів!
Паливом був і сонях –
Вибиті вже шляпки.
Раз привезли нам коні
Віз тих шляпок. Такий
Був я тоді щасливий –
Зиму – переживем!
…Спомини наче злива.
В серці від них аж щем.
Можна хіба зрівняти
Хмиз чи вугілля, й газ?
Дім мій і нашу хату,
Й те, що пройшло повз нас?
Ой, і чудні ж ми, люди!
Щось нам завжди не так.
Легко минуле гудим,
Лаєм свої літа
Що промайнули хутко,
Хутко – і назавжди.
…Понад усі здобутки –
В сінях – відро води.
Вранці в воді крижинки.
П’єш – аж куса губу.
Все промайнуло стрімко,
Але ж – так має буть!
Блимає ясним світом
Пам’ять, немов маяк.
Ось, в твою «плюшку» вдітий,
Пораю пічку я.
Вибрати треба попіл,
Колосники звільнить.
Піч коли хмизом топиш,
То спалахне умить.
А от коли дровами,
Та ще коли сирі –
Дмухаєш так губами,
Щоби вогонь горів.
То вже була наука –
З першого сірника.
…Пам’ять у скроні стука.
Пам ‘яте, не тікай:
Лампу припомни з гасом,
Чи каганець згадай.
Якщо рівнять з тим часом –
Зараз суцільний рай:
Де зараз піч і дрова дрова –
Навіть по селах газ.
Тож і навіщо знову
Згадувать про той час?
Але – тримає цупко,
Вкотре – турбує кров.
Як присмокталось: грубка,
Хмиз або купка дров.
Ще – земляна підлога,
В сінях в цеберці – лід,
В хаті – таке все вбоге!
Згадувать вже не слід
В діжці – капусту кислу,
В діжечці меншій – квас,
Відра і коромисло,
Свині і керогаз.
Чи не впеклось те свинство,
Ланці і злидні ті?
…Грубка ота – дитинство,
Спомини ті – святі.
Так вони душу гріють –
Наче вогонь горить…
Тепло – немов від мрії.
…Мамо – я вже старий.
Марганець бібліотечний 