30-річчя міської Ради ветеранів війни та праці

  17 лютого 2017 року в Марганецькому  Центрі комплексі позашкільної роботи пройшло свято присвячене 30-річчю міської Ради ветеранів війни та праці.

  На свято завітали почесні гості: народний депутат України В. В. Дідич, заступник міського голови Т. В. Платонова; секретар міської Ради І. І. Міняйло; Герой України О. І. Рой; заслужений вчитель України та Почесний громадянин м.Марганця Т. І. Єгорова; заслужений працівник культури України Л. Г. Савченко; голова Благодійного фонду «Майбутнє» С.Касьянов та інші.

(більше…)

Літературний глобус

Шановні друзі!

   Пропонуємо Вашій увазі книжкову виставку

«Літературний глобус»

присвячену:

205-річчю  від дня народження Є. Гребінки, українського  і 

    російського письменника, славетного байкаря;

205-річчю  від дня народження Ч. Діккенса, англійського

   письменника;

115-річчю  від дня народження Д. Стейнбека, американського 

   письменника, лауреата Нобелівської премії;

65-річчю від дня народження Ю. Винничука, українського  

   письменника, поета, перекладача.

   Виставку підготувала і оформила бібліотекар юнацького абонементу  В. В. Жданова.

   Завітайте до ЦМБ ім. М. Островського, де Ви зможете  ближче познайомитись з життям і творчістю відомих письменників і поетів.

Співці степової Елади

  Під цією мелодійною назвою ми будемо знайомити Вас з талановитими поетами нашого рідного краю. Організовано цей віртуальний екскурс Марганецькою ЦМБ ім. М. Островського в межах  регіонального проекту «Читаємо разом», тематика якого змінюється щороку.

 У 2017 році ініціатори проекту громадська організація «Дніпропетровська бібліотечна асоціація» проголосила тему «Улюблені поети Придніпров’я».

  Наша Дніпропетровська земля багата на справжніх талановитих поетів,  але їх творчість мало відома сучасним громадянам. Тому завдання бібліотекарів популяризувати творчість потів Дніпропетровської області – уроженців, чи тих, хто тут мешкає.

Наша перша публікація присвячена поетам-ювілярам

1967-го в поетичному сузір’ї Придніпров’я з’явилося ім’я –Наталка Нікуліна.

Наталя Петрівна Нікуліна народилась 7 липня 1947 р у м. Макіївці на Донеччині в родині журналіста і лікарки. 1958 року сім’я переїхала до Дніпропетровська. Тут Наталка закінчила середню школу № 89, вступила до університету на вечірнє відділення філологічного факультету. Одночасно працювала редактором на обласній телестудії. 1973 року вона закінчила аспірантуру, захистила кандидатську дисертацію.

Працювала редактором у видавництві «Промінь», деякий час – в обласній науковій бібліотеці, була позаштатним кореспондентом газети «Культура і життя». Багато років вона віддала морочливій і кропіткій роботі на обласному радіо.

  Писати  Наталка почала ще з дитинства. Її однокласниці згадували, що вона часто виступала зі своїми віршами на шкільних вечорах.

  Перша збірка «Вишневий спалах» стала подарунком до двадцятиліття поетеси. До того вже були вірші в колективному збірничку. Її поезію оцінили, давали гарні відгуки. Але потому довгих чотирнадцять років жодної книжки. Які тому причини – нещадна прискіпливість авторки до своїх творів, небажання друкувати недосконале, чи літературних керівників не влаштовувала тематика? Наступна збірочка «Пізнання» побачила світ аж у 1981 році, вона тоді вже два роки перебувала членом Спілки письменників.

   Наталка Нікуліна мала лише п’ять книжок за життя, остання – «Знамення калини» була видана її друзями, як спогад про світлу душу, що так рано і трагічно покинула цей світ. Та творче надбання поета вимірюється не кількістю книг. У невеликих поезіях Наталки так багато думок, і почуттів, мало слів – але багато сказано. Її вірші перекладалися російською та башкирською мовами. 

  Наталка Нікуліна мала великі плани—зустрічі з цікавими людьми, поїздки, підготовку передач, нові вірші… Сліпий випадок обірвав життя, плани, мрії. 23 червня 1997 року, за два тижні до свого ювілею, Наталка Нікуліна трагічно загинула.

У фонді ЦМБ ім. М. Островського є видання Н. Нікуліної «Знамення калини».

    Нікуліна,  Н. П. Знамення калини: Вибране. – Дн-ськ: Січ, 2000. – 231 с.

   Олександр Іванович Стовба народився у 1957 р. у Дніпропетровську. Після закінчення СШ № 20 м. Дніпродзержинська працював пожежником. Закінчив Київське вище загальновійськове училище, служив командиром мотострілкового взводу.

 Лауреат Всесоюзного конкурсу ім. М. Островського “За кращий твір” про радянську молодь за збірку віршів “За тебя в атаку”.

  Учасник бойових дій в Афганістані. Нагороджений Золотою Зіркою Героя Радянського Союзу( посмертно).

 Член Союзу письменників СРСР. Олександра Стовбу приймали до Спілки письменників України посмертно. В його доробку вже було чотири книжки, перша з яких побачила світ у “Промені” 1981 року. Уже з цієї збірки стало видно, що в літературу прийшов талант. А точніше –невелика часточка справжнього таланту, бо всьому йому, на жаль, не судилося розкритися до кінця. У віршах О.Стовби ще не було того огранювання, яке з’являється у професійних поетів, проте в них струмувала непідробна щирість і дитяче одкровення. Він був хоч і бойовим офіцером, але зовсім ще молодою людиною, найбільшим авторитетом для якого залишалася Мама. Тому й вірші, в яких звучить тема матері, найщиріші.

Руки морщинисты, волосы седы –мама!

Знаю, коснулись не раз тебя беды –мама!

Слово, как солнце, греет столетья –мама!

Имя твое остается бессмертным –мама!

   Олександр СТОВБА «Аист». Так підписував свої вірші цей 22 – літній поет. Він ніколи не намагався опублікувати їх. Не побачив жодної своєї друкарської збірки. Всі вони вийшли в світ після його смерті: «Песня грозы сильней» (1981), «Подвига полет бессмертный» (1983), «Я вернусь, мама» (1987).

  Для багатьох О.Стовба –більше ніж поет. Він став символом розумної, вихованої, з громадянським обов’язком, але обдуреної  молодої людини; символом братерства, що проросло на полі страждань Афганської війни.

  Війна забрала не лише обдарованого поета, а також світлу людську сутність. Загинув у 22 роки, при виконанні інтернаціонального військового обов’язку в Афганістані в 1979 р.

  У фонді ЦМБ ім. М.Островського є книга О. Стовби «Мама, я вернусь…». Також є книги  автора О. Дмитренка «АИСТ», «Александр Стовба», які присвячені О. Стовбі.

   Стовба, А. И. Мама, я вернусь…: Стихи / Автор вступ. ст. А. М. Дмитренко. – К.: Рад. шк., 1987. – 104 с.

    Дмитренко, А. М.  Александр Стовба. –М.: Политиздат, 1986. – 117 с.

   Дмитренко, А .М.  АИСТ: Худож. докум. повесть. – К.: Воениздат, 1990. – 557 с.

  Олександр Ратнер народився 10 жовтня 1947 року в м. Дніпропетровську. Закінчив Дніпропетровський металургійний інститут. Кандидат технічних наук.

 О. Ратнер спочатку став відомим як перекладач з української. В його перекладах уперше зазвучали російською мовою вірші Д.Павличка, та так, що розчулили самого автора оригіналів  – людину, вкрай вибагливу до слова.

  Жодне творче перо не зазнає такого навантаження, як перо перекладача; це і пошук засобів для адекватного перенесення твору з однієї мови в іншу, і збереження “форми” оригіналу, та найголовніше – передача підтексту, на який, до речі, багата поезія Д.Павличка. Щоб з усім цим упоратись слід бути самому неабияким майстром.

  Проте з виданням власної книжки Олександр не поспішав. Він немов-би відточував стило і водночас учився в майстрів: крім Д.Павличка, перекладав М.Шашкевича, Л.Українку А.Бортняка, В.Коржа та інших. Проте вчився не писати, а зважувати слова, визначати їх кольорову і звукову гамму, смислову вартість. Для поета думки, яким є О.Ратнер, це вкрай важливо.

  Як показали збірки його вже оригінальних віршів, в літературу прийшов, справді, обдарований поет, однаково вибагливий до суті й поетичного образу.

  Точність мислення йому дає технічна освіта (він, до речі, закінчив той самий факультет Дніпропетровського металургійного інституту, що й М.Чхан), а образність, метафоричність – те, з чим він прийшов у світ – талант.

Несу я не один, а  два креста.

Один бы нес, наверно, лет до ста,

Но оба и до старости не сдюжу.

И слышу отовсюду, их неся:

–Ты надорвешся, милый! Так нельзя!

Не погуби раздвоенностью душу!

…Так и хожу по собственным следам,

Слывя слугой не двух господ, а дам –

Науки и Поэзии, –при этом

Я их люблю и, зная, что дана

На две любви мне жизнь всего одна,

Мирю в себе ученого с поэтом.

   У фонді ЦМБ ім. М. Островського є такі книги О. Ратнера: «Через таможни лет», «Лодка-жизнь», «Ты».

Ратнер, О. Г.  Крізь митниці років: Нові вірші. – Дн-ськ: Січ. – 127 с.

Ратнер, О. Г.  Лодка-жизнь: стихотворения. – Дн-ськ: Лира, 2013.- 128 с.

Ратнер, О. Г.  Ты: стихи о любви. – Дн-ськ: Лира, 2012. – 268 с.

   Шановні користувачі! Якщо Вас зацікавила творчість цих поетів, ласкаво просимо до ЦМБ ім. М. Островського.

На зламі епохи:Українська Гельсінська Група

      Гельсінським угодам виповнюється 40 років.Тоді у 1975 році 35 держав світу зібрались, аби закріпити політичні і територіальні домовленості Другої світової війни. Вони розписались під повагою до прав людини, суверенітетом, незастосуванням сили та непорушністю кордонів.

a6809870-f345-42f7-b04b-782ef582d6ff_w987_r1_s

    Через 40 років від дня підписання документ, більше відомий як Гельсінські угоди, а сам політичний орган – як ОБСЄ. Зокрема, він передбачав, що країни-підписанти поважатимуть суверенітет та права одне одної «вільно вибирати й розвивати свої політичні, соціальні, економічні та культурні системи, а також право встановлювати свої закони та адміністративні правила». Окрім того, йшлось про незастосування сили або погрози силою, з метою порушення «територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави». Держави підписались і під непорушністю кордонів на той момент та на майбутнє, а також мали намір мирно вирішувати суперечки. (більше…)

Юбилейный вечер марганецкого журналиста Леонида Боровика

     23 июля в центральной городской библиотеке им. Н. Островского был проведен юбилейный вечер «Покличте мене», посвященный 75-летию марганецкого журналиста Леонида Семеновича Боровика.

(більше…)

75 років від дня народження І.В. Миколайчука

    383442240 Сьогодні 15 червня 2016 року виповнюється 75 років від дня народження

І. В. Миколайчука – українського актора, режисера, сценариста.  34 ролі в кіно, 9 сценаріїв та 2 режисерські роботи. Його називали обличчям і душею українського поетичного кіно, аристократом духу, блискучим самородком.

   Іван Миколайчук був кінозіркою 60-70 х років минулого століття. В ті роки майже жоден фільм не обходився без його участі. Він був особливий, народний, справжній, найкращий. “Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко” — казав про Миколайчука великий Параджанов.
    У кіно дебютував ще студентом, в курсовій режисерській роботі Леоніда Осики “Двоє”. В гарному обличчі, тонкій усмішці та приглушеному голосі героя молодого Миколайчука не можна непомітити якоїсь таємниці, недоказаності, глибини — тих рис, які ляжуть через 2-3 роки в основу феномена особистості великого актора.

Ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі “Сон” та Івана Палійчука у “Тінях забутих предків” одразу принесли Миколайчукові загальне визнання. 300px-Teni_predkov_posterОсобливо кінострічка “Тіні забутих предків”, яка здобула близько десяти радянських та зарубіжних призів та нагород й була визнанана однією з двадцяти найкращих картин світу. Безперечно, успіхові цього фільму сприяла участь у ньому талановитих митців та, передусім, Івана Миколайчука. А тоді, після блискучого дебюту в кіно, його знімали часто, й він запам’ятовувався в більшості картинах. Запам’ятовувався навіть тоді, коли йому, по суті, й не було чого грати, але Іван Миколайчук “витягував” роль завдяки своїй особистості і вмінню створити образ майже з повітря, створити його з нічого. Реальний і міфічний, ніжний і жорстокий, багатоликий і багатоманітний, в головній ролі чи в епізодичній, він міг внести у кінострічку щось неповторне, своє, те, що не виходило в інших. 

    Іван Миколайчук відзначався допитливістю, прагненням до акторських вирішень. Ці риси допомогли акторові стати самобутнім митцем. Так, у фільмі “Комісари”, він зіграв комісара Громова із загостреною моральною сприйнятливістю і духовним максималізмом. 2_Myk_94Своєю індивідуальністю, дивовижною переконливістю, виправданням пропонованих обставин Миколайчук заражав глядачів, примушував співпереживати і вірити. Картина ця стала помітним явищем у нашому кіноматографі, вона ж довела, що Іван Миколайчук схильний до тонкого психологізму, до несподіваних контрастів і навіть парадоксів характеру.

   У яскравому фільмі Бориса Івченка “Пропала грамота” Іван Миколайчук не тільки виконавець колоритної ролі козака Василя, а й фактичний співрежисер.  В “Пропалій грамоті” Іван Миколайчук дав нове життя звучанню бандури, — в жодному фільмі не використовувалися такі можливості цього інструмента.

    Іван Миколайчук завжди шукав нові інтонації голосу, музики, мови, щоб це вражало й хвилювало. Він відходив від традиційного кіно, віддаючи перевагу філософському. Його постать  великого генія назавжди залишиться у серцях поколінь.

1341076501_11

   

Джерело натхнення Любові Василівни Лопатюк

    3 червеня 2016 року в Центральній міській бібліотеці ім. М. Островського відзначалася знамена подія. Відбувся творчий  вечір під назвою “Джерело натхнення Любові Василівни Лопатюк”, присвячений її 65-річному ювілею та виходу у світ другої авторської книги “Источник”. Зі святковими подіями Любов Василівну прийшли привітати  читачі, рідні, друзі, колеги, письменники, поети, журналісти, представники місцевої влади.

    Привітання поетесі адресували: начальник відділу культури Марганецького  міськвиконкому Т. С. Севастіді; директор Марганецької міської централізованої бібліотечної системи Л. В. Пономарьова; голова літературного об’єднання “Віра” А. О. Антоненко.

IMG_3700
IMG_3706

(більше…)