З ЧОГО ПОЧИНАЄТЬСЯ ВЕСНА?

8 березня – Міжнародний жіночий день

З ЧОГО ПОЧИНАЄТЬСЯ ВЕСНА?

Я стверджую: весна починається з поезії Любові Лопатюк. Вона – одна з найкрасивіших жінок нашого міста: висока, струнка, граціозна, з гарним змістовним обличчям. М’яка, витримана, спокійна, з тихим голосом, правильною вимовою, вихованістю й інтелігентністю. У місті її знають, поважають, люблять, цінують, із задоволенням спілкуються, копіюють її вміння виступати перед аудиторією, стиль в одязі і зачісці. А ще в народі пишаються тим, що вона – наша, місцева, жінка-марганчанка.

У свої 15 років, коли її вірш-посвяту місту Марганцю було надруковано в «Шахтарі Марганця», Любов Василівна вважає знаковою для себе датою. Це було початком  її поетичного шляху. Потім будуть вірші та казки для дітей – це «Космонавт», «Я іду під парасолькою», «Котик і Ганнуся», «Новорічне» та інше. Бо за фахом Любов Василівна – вихователь дитсадка і у цьому життєвому призначенні знаходила вона свою поезію.

«Я малу сестричку Зайку

Заховав під парасольку.

Ще сховатись від дощу

Я Мариночку пущу.

Віту, Таню і Сашка –

Ось компанія яка.

Дощ скінчився. Сонце, жарко.

З нас вода тече, як з хмарки

Сміємося хі-хі-хі,

Зато носики сухі».

В поетичному багажі Л.В.Лопатюк є вірші-привітання ювілярам, вчителям, рідним, близьким, подругам, сусідам. Є тут і гуморески: «Лікування», «Тарасові штрихи або передвиборні страждання», «Подарки к юбилею», «Знаки-зодиаки» та інші.

А в 2005 році читачі зустрілись відразу з десятьма новими віршами Любов Лопатюк у поетичній збірці марганецьких поетів «Город серебристых тополей» (2005р.). Вражає глибина розуму і почуттів поетеси, вміння піднесено і просто розповісти про дитинство, юність, кохання, рідну Землю, бузковий рай, пори року, чорнобривці тощо.

Прекрасна письменниця, чудова журналістка, вчитель і наставник марганецьких поетів В.П.Хвостик у книзі «Краю мій лелечий» (2009р.) писала про Любов Лопатюк: «Народжена на Різдво Христове (7 січня 1951 року) і наділена Божим перстом писати піднесені, світлі вірші, Любов Василівна створила свій світ – світ Поезії. У неї легкий стиль, багата мова, зворушлива уява. Тому її творчість ніби виткана вмілим майстром усіх кольорів веселки, з ласки, ніжності і любові».

Про дні, що швидко минають, поетеса пише:

«Ніколи не ступиш слід у слід,

Не зайдеш в одну і ту воду.

Щомиті міняється світ.

Щомиті вже інша погода».

(«Проходяще і вічне»)

Або у вірші «Подруги»:

«Чотири є подруги вірні у мене:

Зима  білосніжна, весна молода,

Та літо веселе у травах зелених,

Та мудрая осінь. Проходять літа».

Прихильники справжньої поезії вдячні марганецькому поету-класику, Людині з великою літери В.Х.Пугачу за те, що він, організатор видання й укладач двомовної антології «Як невинні закохані душі: любовна лірика поетів Придніпров’я» (2018), опублікував 41 найкращий вірш Л.В.Лопатюк.

Побачили світ й авторські книги Л.В.Лопатюк – це «Чарівне натхнення» (2011), «Источник» (2016) і «Боян» (2020).

Боян – це історична постать, про нього згадується в «Слові о полку Ігоревім». Про нього Любов Лопатюк написала історико-ліричну поему. «Як можна про той час написати! І кому сьогодні це потрібно!», – вигукне обиватель. Але ми – люди, нам потрібно мислити і кожен день покращувати своє «Я», пам’ятати про своє коріння, пишатися історією і пращурами. А допомогти нам, невміючим писати вірші і прозу, але вміючим і полюбляючим читати, наші вірші друзі – автори чудових книг. Зокрема, марганчани-земляки. Такою і є Любов Василівна Лопатюк. Вона декілька років йшла до розуміння і розкриття особистості Бояна, прочитала величезну кількість книг з історії Київської Русі, зробила з них для себе велику кількість записів, поетичних начерків. Я прочитала поему вже кілька разів, читала з натхненням і захватом. Книга мене вразила, додала гордості за наших талановитих марганчан. Читач «Бояна» зустрівся і з матір’ю головного героя, його коханою Зоряною, князем Олегом, печенігами, хазарами… Авторкою яскраво описаний побут наших пращурів в ті далекі часи Київської Русі, як вони розуміли своє життя і що відчували, як воювали, яким богам вклонялися. Словом цей твір варто почитати.

Не боїться поетеса Любов Василівна розкрити перед читачами своє розуміння того, що таке кохання, любов двох сердець, почуттів хлопця і дівчини, дорослих чоловіка і жінки.

Це вірші: «В разлуке», «Удача», «Ти дай мені руку», «Бо кохаємо ми», «Щось не так» та інші.

У Любов Василівни дуже виразні гарні очі. В них завжди відображається її душа, настрій, чесність перед усіма. Вона і сама звертає увагу на очі людей, оспівує їх в поетичних рядках:

«Очі, як ночі, очі – тумани,

Очі – надія, очі – обмани.

Глянуть пронизливо – серце холоне.

Хтось в них розтане, хтось в них потоне.

Сірі, смарагдові, карі, блакитні

Маните, світите, як зорі літні,

Є і холодні, мов дні осінні:

Вчора – безодня, завтра – спасіння».

Значне місце в творчості Л.В.Лопатюк посідають її романси. Це «Изменчивость судьбы», «Окно нараспашку», «Встреча», «В парке», «Давай попробуем», «Тайна растаяла», «Песня любимой». А цей романс не залишить байдужою ні одну жінку:

«Роза красная, стебли колючие.

Это всё на себе я проверила.

Ты сказал, что я самая лучшая,

А я сделала вид, что поверила.

Лепестки роз, как губы поджатые

То укором, то страстно изменчивы.

Набивался ты мне в провожатые,

Мы с тобой не близки и не венчаны.

Куст роскошный колышется ветрами,

Полыхали костром розы красные.

Легкомысленный ты, очень ветреный,

И надежды мои все напрасные.»

Для марганецької поетеси Любов Василівни Лопатюк 2021 рік – це рік її життєвого ювілею. Поряд з нею завжди син, рідні, близькі люди і, звісно, чудовий і люблячий чоловік Всеволод Сергійович, якому присвячені рядки:

«…Кожен день, кожна мить світлу пам’ять несе,

І для тебе я жить хочу понад усе.

Цвітуть проліски нам навіть серед зими,

Бо кохаємо ми. Бо кохаємо ми.»

І довгоочікувану весну в цьому році ми, читачі, зустрічаємо разом з Любов’ю Василівною:

«Весна починається з чого?

З веселої пісні синиці.

І з сонця – такого ясного!

І з ночі, якою не спиться.

Кущі цвірінчать горобцями,

Бурульки від радості плачуть.

Струмки торохтять камінцями,

Барвистими бризками скачуть.

Останні крижиночки плющать.

Синь неба – вража оксамитом.

Повітря на бруньках, цілюще

Вдихнеш – і так хочеться жити.

Чекати, кохати. І треба

Забути печалі і сльози …

Весна починається з тебе,

І з ніжної гілки мімози.»

Лідія Пономарьова,

директор Марганецької централізованої бібліотечної системи.

Залишити коментар

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: