МАРГАНЕЦЬ – ТУРИСТИЧНЕ МІСТО

З 2015 року в місті Марганці активно діє товариство «Марганець Туристичний». Його учасники пропонують дізнатися цікавинки історії рідного краю та побачити найвизначніші місця. Мене дивує, коли кажуть, що в Марганці нічого дивитися. Адже наша місцевість напрочуд багата природними пам’ятками та історичними цікавинками. Про це і буде моя розмова з керівником товариства «Марганець Туристичний» Мар’яном Корбутом. Він також вважає, що наші околиці мають ще й досі повністю нерозкриту велич природної краси та приховують в собі безліч загадок історії нашого краю.

– Мар’яне, вітаю. З чого почалося Ваше захоплення краєзнавством і туризмом?

– Добридень, Ольго! «Курочка по зернятку клює – все велике складається з малого». Практично все дитинство я провів у селі Мар’ївці, яке розташоване неподалік від міста Марганця. Ріс я в такій атмосфері, де мене постійно оточували природа, предмети старовини і захоплюючі розповіді старожилів. Першим об’єктом моїх досліджень став наш двір в Мар’ївці. Років з десяти, а то й раніше, я став придивлятися до чавунних прасок, глиняних глечиків, старої криниці, якою ми не користувалися, до підвалу і до великих диких каменів, що лежали за парканом. Бувало, побачу щось зі старенького і розпитую: що це за предмет, де його використовували, чому зараз лежить без потреби? В дитинстві у мене була мрія знайти скарб: я брав маленьку лопатку і починав копати, знаходив кераміку і різні металеві предмети.

Пізніше я дізнався, що село Мар’ївка – це старовинне село, йому як мінімум 250 років. Вулиці села виглядали ошатними, вибілені хати з різьбленими віконницями, дерев’яні паркани, а під хатами – високі дерева акацій. Від цих краєвидів я отримував естетичну насолоду. До того ж в нашому дворі, де жила моя бабуся Марія Василівна Корбут, раніше знаходилося старе лісництво. У дитинстві я постійно подорожував пішки і на велосипеді, обійшов майже кожен куточок, потім плавні, які розташовуються поблизу нашого села. Також мене брали з собою на риболовлю, навіть корів мені пощастило пасти, хоча якщо бути відвертим, то швидше спостерігати за цим процесом.

Мар’ян з бабусею Марією Василівною Корбут

Мій дідусь Георгій Іванович Корбут завжди заготовляв на зиму сіно для корів на острові Городище, де колись розташовувалася Томаківська Січ. Нашій сім’ї там виділяли певну ділянку для покосу сіна. Пам’ятаю, як дідусь взяв мене з собою перший раз, ми зупинилися з ним на вершині острова, він сказав: «Дивись, звідси видно добре місто Марганець, район Держбуду, стадіон і 2-гу школу, в яку ти ходиш. Бачиш вежу? Це найвище місце в нашому місті!». На той момент мені було років 12, тоді на острові ще залишалося багато дерев від саду-мільйонника. Мені запам’ятався запах духмяного сіна і звук коси. Покосивши сіно, ми вирушили додому, в місто, тоді був ще один дерев’яний місток через річку Ревун, якого вже давно немає. Місток цей був ближче до с. Городище.

Дідусь Георгій Іванович Корбут з братом бабусі Володимиром

У шкільні роки мені потрапила до рук чудова книга Адріана Кащенка «Великий Луг Запорозький». До цього про історію нашого краю я чув тільки з вуст наших земляків, а тут автор сам бував в утій місцевості приблизно сто років тому. Після цієї книги я ознайомився з роботами Дмитра Яворницького, Якова Новицького та інших істориків. Читаючи історичні книги, я дивувався відданості справі й освіченості істориків і вчених. Захотілося й самому досліджувати кожен куточок нашого краю самостійно. Ось так, краєзнавство формувалося в мені само собою.

– Які місцини нашого краю особисто Вас приваблюють найбільше?

– Уся місцевість цікава по-своєму! Більш за все мене приваблюють: Томаківська Січ, плавні, степ, стара частина міста Марганця. Села просто обожнюю! Виділю найулюбленіші: Мар’ївка, Червоногригорівка, Городище, Грушівка, Настасівка, Виводове, Новокиївка, Вищетарасівка, Добра Надія – дуже люблю цю місцевість!

Мис Доброї Надії

«Там розкішні мальовничі краєвиди!», – як писав Олександр Афанасьєв-Чужбинський. Старовинне кладовище з віковими кам’яними хрестами полюбляю, там почуваю себе комфортно. І відчуваю Божу благодать, не в кожному храмі є така атмосфера. Балки, річки подобаються, все наше, рідне!

Кам’яний хрест

– Які напрямки туризму Ви розвиваєте?

– Спочатку в пріоритеті був історичний туризм. З часом ми пішли далі і додали такі напрямки: індустріальний, зелений, сільський. Головне – це не кількість різних напрямків, а якість опрацювання кожної дестинації.

– В чому полягає діяльність спільноти, яку Ви очолюєте? Які екскурсійні маршрути «Марганець Туристичний» пропонує зацікавленим?

– Крім екскурсій, ми займаємося і організацією краєзнавчих експедицій по селах, покинутим селищам і хуторах в пошуках старовини. Також ми співпрацюємо з викладачами, бібліотекарями, краєзнавцями та Дніпропетровським обласним центром з охорони історико-культурних цінностей.

На даний момент ми розробили п’ять основних маршрутів, з якими можна детальніше ознайомитися на сайті Дніпропетровської облдержадміністрації.

– Чому, на Вашу думку, місцеві мешканці недооцінюють красу та історичну цінність рідного краю?

– На мою думку, важливу роль в сприйнятті навколишнього середовища людини відіграє його культурний і духовний розвиток. Ці якості необхідно постійно розвивати. Деякі люди з упевненістю заявляють про те, що в нашому місті нецікаво, нудно і нема на що дивитися. Проблема криється в самій людині. Рекомендую відвідувати наші екскурсії, також раджу більше читати, бувати в картинних галереях і музеях.

– Чому важливо розуміти красу рідного краю та його історію?

– Це важливе питання. Щоб сприймати красу рідного краю, необхідно відчувати себе одним цілим з природою. Коли це усвідомлюєш, то отримуєш задоволення від шуму листя, течії річок, від того, як колишеться тонка ковила від вітру.

Мені дуже подобається відвідувати старовинні села, наприклад, Городище, там ще залишилися автентичні місця: глиняні хати-мазанки, кам’яні паркани з вапняку, який добували на острові Городище в каменоломнях в XIX столітті. Також гармани, якими здійснювалася молотьба зерна, і жорна. Городище, як і інші старовинні села нашої місцевості, є особисто для мене унікальними: адже тут ще можна побачити ту Україну, яка була років сто тому, яку ми спостерігаємо частіше лише в картинах, листівках і книгах (наприклад, «Этнографический очерк народного быта Екатеринославского Края», автор В.А.Бабенко).

Вибілена хата в с. Городище

Старовинний кам’яний паркан

Наш народ повинен усвідомити важливість збереження історичної спадщини. Головне, щоб це відбулося не надто пізно. Проблема ще полягає в тому, що багато місцевих жителів покинули рідний край, мігрували в інші міста і країни, забравши з собою звичаї, традиції та ремесла.

А ось з історією справа зовсім інша: «Народ, який не пам’ятає свого минулого не має майбутнього» (ці слова належать видатному державному і політичному діячеві, колишньому прем’єр-міністру Великої Британії В.Черчиллю).

– Що Вас особисто над усе захоплює під час екскурсій та експедицій?

– Величезне задоволення отримую від експедицій, кожен новий куточок для мене – це ціле відкриття. В нашій області сотні старовинних покинутих сіл і хуторів, навіть про назві яких більшість місцевих жителів не підозрюють.

Якихось сто років всього пройшло, а, буває, приїжджаєш на місце, де знаходилося село, а там – пустир зарослий травою і пташки співають, жодного натяку, що тут колись жили люди. Потім знаходиш кераміку, шматочок битої черепиці, трохи далі цегла, а на ній клеймо – такі моменти багато варті! Не дарма ж я почав колекціонувати цеглу і черепицю.

Екскурсії я проводжу по місцях, які відвідував вже не раз. Буває, на екскурсію приїздять краєзнавці та історики, від яких дізнаєшся безліч нової інформації. Для себе я зробив висновок, що у вивченні історії важливо розглядати один і той же об’єкт з різних ракурсів. Також я поділяю думку Дмитра Івановича Яворницького, який говорив, що «до вивчення історії потрібен комплексний підхід».

– Часто назви балок пов’язували з легендами та плітками. Які Ви знаєте цікаві оповідки про місцеві балки?

– Практично кожна балка має назву, оповиту легендами.

Балка Чернишівка. За розповідями одних, балку назвали так на честь того, що тут був зимівник козака Черниша. За іншою версією, балка отримала таку назву через те, що землі належали графу Чернишову.

Балка Отченашівська. Майже всі марганчани знають, де вона розташовується. За однією версією, її назва пов’язана з тим, що балка була раніше настільки крута, що коли шахтарі переходили через неї на роботу, боялися впасти вниз і читали молитву «Отче наш». За іншою версією, в балці розташовувався зимівник якогось козака Отченашка. До речі, історик Дмитро Яворницький, коли приїздив в наші краї, досліджував і Отченашівську балку. Біля села Мар’ївки йому пощастило виявити кам’яний хрест, по якому стріляли, як він висловився, якісь неуки. Швидше за все в верхів’ях балки знаходилося старе кладовище. Запорозькі козаки та й місцеві жителі найчастіше ховали своїх товаришів на пагорбах і високих крутих берегах.

(Більше про це можна дізнатися тут.)

Балка Березнеговата

– Які цікаві випадки траплялися під час проведення екскурсій?

– Кілька років тому приїжджали гості з міста Нікополя, я їм вирішив показати один з дореволюційних будинків. Коли вони стали фотографувати цей будинок, несподівано вибіг чоловік, почав кричати, говорив, що наступного разу почне стріляти з рушниці, якщо будемо фотографувати приватну власність. Ми спробували його заспокоїти і продовжили екскурсію.

– В 2019 році «Марганець Туристичний» брав участь в обласному культурологічно-туристичному проєкті «Невідома Дніпропетровщина». Серед багатьох поданих заявок Ваш проєкт «Залишками Великого Лугу» посів перше місце і був визнаний кращим туристичний маршрутом в області. Розкажіть, чим цікавий цей маршрут.

– Назва проєкту «Залишки Великого Лугу» вже говорить сама за себе.

Великий Луг – історична назва місцевості, величезних річкових плавнів, які розміщувалися в XVI  – XVIII ст. нижче порогів.

Залишки Великого Лугу

У 1956 році практично весь Великий Луг, майже вся його територія була затоплена Каховським водосховищем. Однією з головних туристичних родзинок міста Марганця є саме унікальні залишки Великого Лугу, які в наш час являють собою плавневий масив. Я вважаю, що цей куточок є надбанням всієї України.

Маршрут дводенний, він пролягає через місто Марганець і Томаківський район. Екскурсанти зможуть відвідати: Томаківську Січ, Свято-Троїцький храм, колишній Мар’ївський кар’єр, Марганецький краєзнавчий музей; місце сили – кромлех, село Стрюківку, легендарні Заломи, Спасо-Преображенський храм, Антонову кручу, храм на честь ікони «Троєручиця» і місце, де, на думку деяких істориків, розташовувалася пасіка славного кошового отамана Івана Дмитровича Сірка. Також туристів очікує майстер-клас з розпису пряників «Квіти Великого Лугу» і дегустація меду з Великого Лугу.

– На сторінках обласних газет неодноразово писали про Вашу колекцію черепиці та цегли. Як виникла ідея збирати черепицю? Чому ці зразки представляють собою краєзнавчу цінність?

– У 2006 році ми були в краєзнавчій експедиції в Городище, там я познайомився з місцевим жителем Олександром. Він розповів, що в його дворі є черепиця, яку нещодавно зняли зі старого даху. Вона ще з давніх царських часів, на ній є клеймо «Нікополь». Ми вирушили до нього в гості, де його дружина пригостила нас смачним компотом. Мені було подаровано три експонати черепиці з клеймом «”БР КОРОЛЬКОВЫХЪ НИКОПОЛЬ ЕГ”. Цегельний завод, що виготовляв цю черепицю, в дореволюційні роки працював в сусідньому місті Нікополі та належав братам Корольковим. З цього моменту і почалося моє колекціонування.

У 2007 році ми побували в краєзнавчій експедиції в Мар’ївці. Неподалік від будівлі ДФС нами був виявлений фрагмент черепиці з французьким написом. В цей же день нам пощастило познайомитися з місцевим жителем Віктором. Він розповів, що будівля перед революцією служила насосною станцією. Стало зрозуміло, звідки взявся цей шматочок черепиці.

Комплекс насосної станції

В цей же день ми завітали до краєзнавця і журналіста Леоніда Семеновича Боровика, показали нашу знахідку, а він каже: «Я також маю черепицю з клеймом, ходімо, покажу». Важко повірити, що таке можливо, але він показав нам таку ж черепицю, яку ми виявили сьогодні біля будівлі ДФС, тільки цілу. Тепер можна було прочитати напис на черепиці повністю: «FABRIQUE DE BRIQUES DE PETROVKY». Пізніше я з’ясував, що цю черепицю виготовляли в селі Петрівка.

Завдяки знахідці фрагмента черепиці, комплекс насосної станції увійшов до книги «ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ МІСТА МАРГАНЦЯ», яка була презентована 18 квітня 2019 року. Після того, як ми дізналися, що раніше в цій будівлі розташовувалася насосна станція, я залучив до вивчення цього об’єкту архітектора з Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей.

У нашому краї також був відомий сто років тому черепичний бренд з сусіднього села Томаківка з клеймом: «Н. М. ФОКИНЪ С. ТОМАКОВКА ЕК. У». Мабуть, це найпоширеніша черепиця, яку я зустрічав на території міста Марганця і всього Томаківського району. Я припускаю, що черепицю з с. Томаківка могли доставляти по річках.

У 2018 році ми побували з краєзнавчою експедицією в с. Долинське Запорізької області, яке було засноване в 1809 році менонітами (німцями-колоністами). Спочатку ця колонія мала назву Кронсталь. Старожили розповідали, що тут був цегельно-черепичний завод, але, на наш подив, в цьому селі жодної черепиці з клеймом виявити не вдалося. Як виявилося, практично щороку з закордону приїжджають нащадки менонітів, які дорожать історією своїх предків, та на пам’ять забирають із собою черепицю і цеглу.

У Марганці є район так званих нижніх і середніх колонок, практично всі ці будинки побудовані ще за часів Російської Імперії. Кожен будинок був покритий черепицею з села Томаківка. Весь цей район має свою неповторну атмосферу, перебуваючи в якому отримуєш естетичне задоволення.

Будівля електростанції ім. Трубчанінова

Кожна черепиця, якій більше ста років, на мою думку, – це унікальний історичний експонат. По-перше, скільки всього вона бачила і пережила – важко уявити, по-друге, якщо є клеймо, то ми можемо визначити, хто був виробником і де розташовувався завод.

– Які Ви маєте плани щодо розвитку туризму, зокрема, діяльності товариства «Марганець Туристичний»?

– З новим днем – нові справи.

– Дякую Вам, Мар’яне, за цікаву бесіду. Маю надію, що кількість зацікавлених краєзнавством зростатиме, підвищуватиметься інтерес до пізнання рідного краю, його історії, споглядання мальовничих куточків нашої місцевості. Вірю, що в Марганці відбуватиметься динамічний розвиток туристичної галузі.

Бесідувала Ольга Забенько,
провідний бібліограф
КЗ “Централізована бібліотечна система
відділу культури виконкому
Марганецької міської ради Дніпропетровської області”

Залишити коментар

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: