Вірш “Пам’ять про грубку” марганецького поета Анатолія Антоненка

IMG_7310АнтоненкоВірш марганецького поета, прозаїка, голова Марганецького міського літературного об’єднання “Віра” Анатолія Олексійовича Антоненка.

ПАМ’ЯТЬ ПРО ГРУБКУ

Хмизу побачив купку –

Хтось як штрикнув між пліч:

Враз пригадалась грубка,

Тепла лежанка, піч,

Вечір грудневий ранній,

Віхола б’є в вікно…

Скресло в душі бажання –

Піч затопити знов.

Мамо моя, голубко!

Знову прийшла зима.

Добре було б до грубки

Сісти і подрімать.

Але сьогодні, мамо,

Стільки у світі змін!

Бавляться ще дровами,

Та це не піч – камін.

Грубка і теплий комин

Зараз – минулий час.

В мене – «Берета» вдома,

І не вугілля – газ.

Але та пам’ять: спека,

В вікнах відтало скло…

Ой, та яке ж далеке

Те, що ось–ось пройшло!

В темряві – світла цівка,

Грає на стелі зблиск.

Піч, земляна долівка,

Пахне морозом хмиз.

Спека – то з вечора. Вранці

В хаті вже знов зима.

В сінях – немов на ганці,

Наче й топив дарма.

Добре було з вугіллям-

Тихо горить – добу,

Жевріє там повільно…

Бач, я про що забув:

Кукурудзиння, курай, солома.

Вугіль – це вже коли!

Це вже  недавній спомин.

Ще кизяки. Малим

Мусив ходить, збирати

«Коржики» з під корів-

Ними топили хату.

Ловко кизяк горів!

Паливом був і сонях –

Вибиті вже шляпки.

Раз привезли нам коні

Віз тих шляпок. Такий

Був я тоді щасливий –

Зиму – переживем!

…Спомини наче злива.

В серці від них аж щем.

Можна хіба зрівняти

Хмиз чи вугілля, й газ?

Дім мій і нашу хату,

Й те, що пройшло повз нас?

Ой, і чудні ж ми, люди!

Щось нам завжди не так.

Легко минуле гудим,

Лаєм свої літа

Що промайнули хутко,

Хутко – і назавжди.

…Понад усі здобутки –

В сінях – відро води.

Вранці в воді крижинки.

П’єш – аж куса губу.

Все промайнуло стрімко,

Але ж – так має буть!

Блимає ясним світом

Пам’ять, немов маяк.

Ось, в твою «плюшку»   вдітий,

Пораю пічку я.

Вибрати треба попіл,

Колосники звільнить.

Піч коли хмизом топиш,

То спалахне умить.

А от коли дровами,

Та ще коли сирі –

Дмухаєш так губами,

Щоби вогонь горів.

То вже була наука –

З першого сірника.

…Пам’ять у скроні стука.

Пам ‘яте, не тікай:

b7d3cagj689unhgf5053c26ea360181

Лампу припомни з гасом,

Чи каганець згадай.

Якщо рівнять з тим часом –

Зараз суцільний рай:

Де зараз піч і дрова дрова –

Навіть по селах газ.

Тож і навіщо знову

Згадувать про той час?

Але – тримає цупко,

Вкотре – турбує кров.

Як присмокталось: грубка,

Хмиз або купка дров.

Ще – земляна підлога,

В сінях в цеберці – лід,

В хаті – таке все вбоге!

Згадувать вже  не слід

В діжці – капусту кислу,

В діжечці меншій – квас,

Відра і коромисло,

Свині і керогаз.

Чи не впеклось те свинство,

Ланці і злидні ті?

…Грубка  ота – дитинство,

Спомини ті – святі.

Так вони душу гріють –

Наче вогонь горить…

Тепло – немов від мрії.

…Мамо – я вже старий.

Анатолій Антоненко

Advertisements
Попередній запис
Залишити коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: