Франческо Петрарка – італійський поет, літописець, ранній гуманіст

320 липня 1304 року народився видатний гуманіст доби  Відродження, новатор у ліричному жанрі, перший у світовій історії професійний письменник Франческо Петрарка.

Основні твори: книга віршів «Канцоньєре» («Книга пісень», 1327—1374), поеми «Африка» (1339—1342), «Буколіки» (1346—1357); прозові трактати «Про усамітнене життя (1346—1366), «Про дозвілля ченця» (1347).

Франческо Петрарка народився у місті Ареццо (Італія) в сім’ї флорентійського вигнанця-емігранта, друга Данте. Дитинство Франческо пройшло у частих переїздах, зрештою родина осіла в Авіньйоні — тодішній резиденції Папи. Батько, нотар за фахом, мріяв про таку саму кар’єру для сина. Проте слухання лекцій в університетах Монпельє та Болоньї не схилило серце юнака до юриспруденції. У 1323 р. починає службу в кардинала Джованні Колонни і приймає духовний сан, проте йому не довелося виконувати обов’язків священика.

Починаються роки мандрів — подорожі по Франції, Фландрії, Німеччині, Іспанії, життя в Авіньйоні, щасливі роки усамітнення та плідної творчої праці на лоні природи у чарівній південнофранцузькій провінції Воклюз (у перекладі ця назва означає «замкнена долина»). Роками він мешкав у різних містах Італії — Пармі, Вероні, Венеції, відвідував Рим і Париж. У 1341 р. Петрарка вперше відвідав Рим. Його коронували на Капітолії, увінчали лавровим вінком. Він отримав звання магістра, професора поетичних мистецтв і історії, а також почесне звання римського громадянина. Таке високе звання Петрарка прийняв із радістю, проте вважав себе громадянином всієї Італії та світу. Не прив’язаний Петрарка й до свого часу. Поет визнає, що міг би жити в будь-якому столітті, що він увесь час намагається перенестися в інші часи. Які то часи — зрозуміло: Петрарка був фанатично закоханий в античність. Він блискуче володів латиною, був найкращим на той час знавцем римської літератури, визнаним науковим коментатором творів античних авторів, видатним бібліофілом, який зібрав чудову колекцію стародавніх рукописів, але цього йому було замало він мріяв перетворитися на справжнього сучасника свого улюбленця Ціцерона.

Петрарка започаткував підхоплену пізнішими гуманістами традицію листування, причому з однаковою майстерністю писав як своїм сучасникам, так і давньоримським письменникам, вбачаючи в них своїх особистих друзів. Йому хотілося наблизити до античного весь устрій свого життя, свій внутрішній світ. Зазвичай у такій пристрасності був певний елемент гри, що потім характеризуватиме спосіб життя всіх італійських гуманістів. Проте ця «гра» була необхідною ланкою, яка дала змогу людям зовсім іншої доби глибоко перейнятися самим духом античної культури.

 У 1350 р. Боккаччо пропонує поетові посаду професора поезії у Флорентійському університеті, але той відмовляється Бруно.

 Поетичне визнання приносять йому вірші про прекрасну Лауру (цикли «На життя мадонни Лаури», «На смерть мадонни Лаури» із «Книги пісень»). Двадцять один рік оспівував поет своє кохання у сонетах і канцонах. Краса, мудрість усього сущого, слава — усе пов’язане тільки з Лаурою, яка стала символом прекрасного і вічного кохання. Сонет № 61 «Благословенні місяць, день і рік…» відтворює образ прекрасної Лаури. Ліричний герой згадує про своє кохання, непідвладне часу, невмируще. Поет упевнений, що для своєї коханої він «створив славу, що не в’яне». Сонет написаний в урочистому стилі. Петрарка використовує анафору з ключовим словом «благословення». Поет возвеличує кохану й почуття до неї. Створити образ коханої допомагають семантичні вирази «вогонь», «стріли Амура», «серця рани». Провідними мотивами «Книги пісень» є оспівування багатства душі людини, краси її почуттів. Поет ідеалізує свою кохану, але й часто характеризує її за допомогою образів-штампів.

 Останні роки життя (1369—1374) Петрарка проводить в Аркві біля Падуї, де його й поховано. Кажуть, він помер за книжкою і з пером у руці — це сталося за один день до його сімдесятиріччя.

Шановні користувачі бібліотеки ім. М.Островського! Якщо Вас зацікавила творчість Ф. Петрарки, то завітайте до нашої бібліотеки. Провідні фахівці абонентського відділу   запропонують такі книги цього автора:

cover_163509Петрарка Ф.

Лирика. Автобиографическая проза: Пер. с ит. И лат./Сост. и В. Бибихина.- М.: Правда, 1989.- 480 с., ил.

В сборнике представлены сонеты и избранные канцоны, секстины, баллады и мадригалы из «Книги песен» великого итальянского поэта эпохи Возрождения Франческо Петрарки (1304-1374). Автобиографические материалы служат прекрасным дополнением к всемирно известной лирике и являются образцом психологической прозы.

petrarkaПетрарка Ф.

Каецоньєре / Пер. З іт. А. Перепаді;  Худож.-ілюстратор І. І. Яхін; Худож.-оформлювач Б. П. Бублик. – Харків: Фоліо, 2008. – 282 с.

6 квітня 1327 року в авіньйонській церкві Св. Клари геніальний італійський поет та мислитель Франческо Петрарка вперше побачив жінку на ім’я Лаура. Тої ж миті він закохався – на все життя та без надії на взаємність. На честь мадонни Лаури поет почав складати вірші, які потім звів у збірку. Так з’явилася «Канцоньєре» – книга, яка стала однією з найпомітніших й найвидатніших в історії світової літератури та зробила безсмертним ім’я Франческо Патрарки.

Advertisements
Попередній запис
Залишити коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: